семейный психолог одесса

Історія

  Університет починається з... бібліотеки
  Університет – рідний син Одеси. Перші камені в його фундамент заклали батьки-засновники міста: граф Ланжерон у 1817 році відкрив попередника університету – перший в Одесі та другий у Росії ліцей, а  граф Рішельє подарував ліцею своє ім’я та бібліотеку. Співвітчизник провідних європейських університетів, Рішельє чудово розумів, що центри вищої освіти формуються навколо найбільших книжкових сховищ. «Бібліотека – це інвестиція в майбутнє», – вирішив він. З Рішельє погодилися граф Воронцов, граф Строганов, хірург Пирогов, професор Ярошенко та сотні відомих одеситів. Так ділитися особистими книжковими колекціями з бібліотекою стало доброю одеською традицією.
   До моменту відкриття Імператорського Новоросійського університету в бібліотеці нараховувалося 28 500 одиниць зберігання. Сьогодні в її фондах більше 4 мільйонів томів, унікальні стародавні в
идання XV-XVIII століть, близько 9 000 рідкісних і коштовних книг.

  Перший дзвоник
  Перший дзвоник (перший удар дзвону університетської церкви) для студентів фізико-математичного, історико-філологічного та юридичного факультетів Одеського університету пролунав 7 (20) вересня 1865 року. На парах пліч-о-пліч зі студентами-дворянами сиділи діти торговців, міщан і селян. Поруч із росіянами й українцями вчилися вірмени, євреї, грузини, поляки, молдавани, греки, болгари. На перший курс у 1865 році вступили 175 абітурієнтів, у 2010 – майже 2 200, і тепер не так просто скласти їх повний список.
   Студентські гімнастерки носили виключно юнаки. Але в 1911 році Імператорський Новоросійський університет прийняв на перший курс і студенток. Керівництво вузу зазначало: «Присутність жінок сприяє пом’якшенню студентської середи...». До речі, в Оксфорд представниць прекрасної статі почали приймати тільки  через десять років.

  Золоте століття досліджень
 
Жулю Верну не пощастило жити в Одесі кінця XIX століття. А якби пощастило, то світу стало б відомо набагато більше захоплюючих сюжетів... І прототипами капітана Немо та Сайреса Сміта напевно стали б вчені Одеського університету.
  Ось кілька варіантів для зав’язки роману.
  У 1868 році на фрегаті «Левиця» професор фізики Новоросійського університету Василь Лапшин першим виявив у морі глибини більші за 1 000 метрів. Також він керував проектом проведення телеграфного троса по чорноморському дну.
  У 1870-х роках Нобелівський лауреат і професор кафедри зоології Ілля Мечников розробив в університеті основи теорії імунітету, а в 1886 році відкрив в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію, де врятував від страшних захворювань сотні пацієнтів.
  У 1892 році випускник Новоросійського університету і учень Мечникова Володимир Хавкін створив першу протихолерну вакцину. З її допомогою він зміг зупинити епідемію холери в Індії та не допустити п
оширення хвороби в Європі. П’ятьма роками пізніше, у 1897 році, учений зробив перші в світі щеплення проти чуми й організував у Бомбеї протичумну лабораторію.
  У 1893 році, на три роки раніше братів Люм’єр, механік Новоросійського університету Йосип Тимченко створив кіноапарат і продемонстрував одеситам у фойє готелю «Франція» два перших у світі кінофіл
ьми – «Метальник спису» і «Вершники-кавалеристи». За кілька років до цього геніальний механік створив перший електричний годинник, механічний програмний пристрій для стеження телескопа за орбітами руху небесних тіл, метеорологічні прилади, мікрохірургічні інструменти для операції на очі, винайшов принцип устрою першої автоматичної телефонної станції.
  
У 1900 році професор історії Новоросійського університету Ернест фон Штерн у ході розкопок першим знайшов чорноморську Трою – Тіру – найдавніше місто Дністровсько-Прутського межиріччя з 2 500-літньою історією.
  У 1903 році в клініці Одеського університету геніальний офтальмолог Володимир Філатов з успіхом провів першу в світі операцію з пересадки рогової оболонки ока, відкривши нову сторінку в лікуванні очних захворювань...
  У XXI столітті більш ніж 1 380 вчених ОНУ імені І. І. Мечникова продовжують розвивати традиції своїх попередників у 28 підрозділах, серед яких 4 науково-дослідні інститути, 8 науково-дослідних центрів, 14 проблемних і галузевих науково-дослідних лабораторій.

  Перший науковий фронт
  Були часи, коли в Одесі одночасно існували два університети, прописані на Дворянській, 2. Один з них де-факто знаходився то в Майкопі, то в Байрам-Алі, інший – залишався на місці. Це були часи Великої вітчизняної війни... Десятки викладачів і студентів пішли на фронт, а ті, хто залишився, зводили укріплення в Одесі.
  Рішення про евакуацію вузу разом з його науковими скарбами було ухвалене в липні 1941 року. Подорож виявилася тривалою: спочатку на Кубань, потім в Туркменію. В архівних документах є записи, що на початку 1942/43 навчального року в університеті з тисячного колективу залишилися лише 266 студентів, 8 професорів, 18 доцентів, 2 старших викладача, 8 асистентів і 16 лаборантів. Навчання проходило в дві зміни, термін підготовки фахівців скоротився до 4 років. Тим не менш, університет працював безперервно. В евакуації пройшли п’ять випусків студентів, збільшилися фонди бібліотеки, ректору Савчуку вдалося облаштувати біологічну та хімічну лабораторію, географічний кабінет. Вчені університету допомагали в науковій роботі викладачам ту
ркменських вузів.
  А на далекій малій батьківщині Одеський університет відкрився заново. Це був свого роду експеримент: в інших містах окупованої Україні вузи не функціонували. На відкритті університету начальник окупаційної влади міста Герман Пинтя сказав: «Життя в Одесі стало краще, ніж у будь-якому іншому місті Західної Європи...». Одесити йому не повірили – в університеті сформувалася і діяла підпільна розвідгрупа студентів і викладачів під керівництвом відомого розвідника Н. А. Гефта.
  На по
вну силу університет почав працювати тільки після звільнення Одеси та повернення професорсько-викладацького складу із зони евакуації. З першими телеграмами 1945 року в ОДУ прийшов наказ – про назву Одеського державного університету ім’ям Нобелівського лауреата Іллі Ілліча Мечникова.

  Підійняти якоря!
  З нагоди сторіччя ОДУ імені І. І. Мечникова перший дослідник Північного полюса, герой-полярник Іван Папанін подарував університету «Жигулі». Невеликий, верткий «Жигулі» непогано справлявся з морськими хвилями... Що, загалом, не дивно для трал-бота. Одеські вчені назвали це перше судно нової університетської флотилії «Академік Андрусов» на честь відомого мінеролога, випускника університету.
  «Академік Андрусов» виконував наукові місії в гирлах Дунаю, Дністра і Дніпра. А ось «Одеський університет», переважно, займався дослідженнями шельфу Чорного моря. Професор геології Іван Сулімов згадував про свої подорожі на його борту: «Крім команди із семи осіб, на кораблі розміщувалося до десяти викладачів і студентів. Судно мало непривабливу зовнішність, а тому отримало від студентів прізвисько – «Чорний принц»... Для студентів це були найромантичніші маршрути».
 
Дослідники проводили свої експедиції одночасно з капітаном Кусто, під час перших відкриттів скарбів морських глибин. «Одеський університет», як і всесвітньо відомий «Каліпсо», вписав свої сторінки в цю епоху.
  З початку 1981 два кораблі кафедри загальної та морської геології ОДУ – «Мечников» і «Антарес» – бували з експедиціями в Середземному морі, Індійському, Атлантичному й Тихому океані. Одеські дослідники під прапором «Мечникова» у тисячах кілометрах від alma mater вивчали екологію моря та його корисних копалин, вчилися прогнозувати землетруси. Керівниками рейсів були доценти університету Г. Г. Ткаченко та О. П. Чередниченко – вони однаково комфортно почували себе і за кафедрою, і на палубі.
  ...Уздовж алеї гідробіостанціі університету стоять кітви. Їх підняли на поверхню співробітники станції – фахівці з підводних гідробіологічних досліджень. Найменший якір – близько півметра у висоту, найбільший – близько двох з половиною метрів. Може саме з цієї алеї почнеться шлях університетської флотилії XXI століття...

  Острів героїв
  Уявіть картину: ніч, кам’яна поверхня острова, Чумацький шлях – від краю до краю обрію, тихий голос хвиль... І звук запуску Windows!
  Це вчені Одеського національного університету записують в бази даних результати щоденних вимірювань. На сучасній науково-дослідної станції ОНУ «Острів Зміїний» в самому серці Чорного моря працюють і проходять практику геологи, біологи, гідробіологи, археологи, хіміки. Змінюючи один одного, вчені весь рік досліджують погоду, стан морського середовища і самого каміння, з
яких складається острів. Саме тут проходять перевірку безліч винаходів, таких як бактерії, що пожирають нафту у воді та на суші. Цією розробкою вчених ОНУ в розпал екологічної катастрофи в Мексиканській затоці зацікавилися BBC і British Petroleum. До цього за допомогою препарату на основі корисних бактерій дослідникам вдалося очистити від забруднень ґрунт острова і відновити його первісний рослинний покрив. Ботаніки Одеського університету посадили й виростили на острові акацію, сосну, кущі бузку, які цвітуть тут навіть у серпні.
  Зміїний вабить не тільки вчених-природників, а й... філологів. Кожен знавець і шанувальник Гомера мріє побувати на місці останнього притулку славетного героя «Іліади» – Ахілла. За переказами,
він не загинув під Троєю, а був перенесений разом з іншими обоготвореними воїнами на самотній чорноморський острів. Стародавні ахейці на згадку про це навіть звели на Левці (стародавнє ім’я Зміїного) храм Ахілла. Храм стояв на острові й на початку XIX століття, але пізніше білий мармур його стін пішов на будівництво маяка.
  Вночі храм-маяк освітлює науково-дослідну базу Одеського університету і весь Зміїний – острів героїв, мрійників і першопрохідців.

To be continued…

Георгій Рябий